Чорнобиль сценарій

Чорнобиль – біль моя і туга

 (Діти танцюють український таночок, умить музика замовкає і чути звуки сирени, на сцену вихо­дить жінка є чорному.)                  

Жінка в чорному.

 Зойкнула Зем­ля чаїним криком:

— Сину, вбережи і захисти!
Вийшла Мати із іконним ликом:

— Йди, синочку. Хто ж, коли
не ти?

Спалахнуло небо, впало криж­нем:

—   Сину, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком

ніжним:

—  Йди, коханий. Хто ж, коли
не ти?

...І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зоряні поля...

Та пліч-о-пліч стали біль і муж­ність.

Дух і воля, небо і Земля.  

Учениця. Чи знаєш ти,світе, як гірко ридає полин?

Як тяжко, як тужно моєму на­роду болить?

А світло сузір'я семи лебедить, як струна,

І ворон осліплий від нього без­крило кона?

Не можна про це не сказати,

Мовляв, це було вже давно.

А перед очима батько-мати

І Україна, і Дніпро.

Не можна ні про що мовчати,

Горить тривогою чоло.

Ці вірші — роздуми і факти,

Це все було, було, було.

Птахи складають гімн весні,

Всміхаються до сонця квіти,

А пам'ять лине в моторошні дні,

Гудуть жорстокі дзвони квітня.

(Дзвони і музика підсилюють­ся, потім поступово стихають і лине лише тиха музика, на тлі якої ведучі читають.)

Ведучий 1. Чорнобиль. Скіль­ки б не минуло років — це слово полум'янітиме в нашій пам'яті чорним вогнищем скорботи. Чор­нобиль — невеличке районне українське містечко Київської об­ласті, що потопає в зелені вишень і яблунь. Воно отримало назву від різновидності гіркого полину — чорнобилки. Спочатку так імену­валося стародавнє поселення, по­тім — місто, а згодом — і атомна електростанція.   До   трагедії  спокійний, неквапливий добро­зичливий світ. Тут, у цілковитій гармонії, поєднались і краса по­ліської природи, і сховані в бетон чотири блоки АЕС. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого по­лину, аж доки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль.

Ведучий 2. Ту мирну весняну ніч на берегах Прип'яті люди ні­коли не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Вона була, як зараз усім здаєть­ся, найтихішою і найтемнішою. І не віщувала біди. Ніхто навіть не міг подумати, що нависла над квітучою землею ядерна смерть. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідні, жадалось стримати від природи хорошу погоду.

Незабаром першотравневе свя­то, можна буде виїхати з Чорноби­ля... Саме в цю ніч, з 25 на 26 квіт­ня 1986 року, відлік часу став да­леко не мирним, а бойовим і ава­рійним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О першій годи­ні 24 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум'я.

(Звучить тиха музика.)

Учениця 1,

 Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І плине над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

То дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила свій війна,

То стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Учениця 2.

Він впав смертель­ною росою

На рай дібров, на зелень трав,

 Своєю чорною косою

 Провів по розмаїттю барв.

І попелом покрились села,

І згинуло усе живе.

 Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Ведучий 3.

Біда розчинилася в духмяному повітрі, в біло-рожево­му цвітінні яблунь та абрикосів, у водах сільських криниць, у молоці корів, у всій красі зелені... Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях.

(Звучить тиха музика.)

Ведучий 3. Вона, ця трагедія, ввійде в історію, в усі хроніки люд­ства як невигойна рана на тілі Укра­їни. Надто дорого ми заплатили і ще заплатимо за людську недбалість.

Учень.

Чи буде квітень, як за­вжди,

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його «Чорнобиль»?

Чи, може, викинем його

З календарів своїх, допоки

Нас темний грітиме вогонь

Ще невідкритих ізотопів?

Сумлінна мисль не має меж,

її спинити годі.

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

Ведучий 4.

І згадали тоді люди, що у Книзі Книг — Біблії — гово­риться про полин і пов'язану з ним страшну катастрофу: «...засурмив третій янгол, — і велика зоря спа­ла з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї — «Полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона».

Ведучий 5. Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно,, щоб реально осмислити те, що трапи­лося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкра­щих. Людство дізнається їхні іме­на згодом.

Ведучий 6. Біда відгукнулася болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контро­лю. За покликом рідної землі на за­хист свого народу уже через кіль­ка секунд першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежні ВПЧ-2 з охорони ЧАЕС на чолі з начальником варти лей­тенантом Володимиром Правиком.

Ведучий 1. А Володимиру ж лише 23 роки. У молодого лейтенанта не було права на помилку... А це була незвичайна пожежа. Вона була набагато страшніша, бо спопеляла на своєму шляху не лише те, що було зовні, а й невиди­мо випалювала все зсередини.

Ведучий 2. Потім прибуло під­кріплення з міста Прип'яті на чолі з його бойовим побратимом зі СВІЧ-6 лейтенантом Віктором Кибенком. Вступивши в полум'я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України. І вони ступили у вируюче полум'я, у смер­тельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Всі чітко усвідомлювали небезпе­ку, та, як і личить воїнам, зовсім не берегли себе. У них не було на це часу. Вони працювали.

(Звучить «Реквієм».)

Ведучий 3. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іва­нович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Миколайович Шашенок. Його, опаленого та опроміненого, вине­сли на руках пожежники і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли... Четвер­тий блок став для нього і могилою, і пам'ятником. Можливо, на тій бе­тонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук...

Учень 1.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень:

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли,

Залишались іскрами на тверді.

Тільки жити в нас бунтує спрага

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

Ведучий 4. Це була боротьба з вогнем у ядерному пеклі. Але вода "проти ядерної стихії безсила. Ней­трони та гамма-промені водою не загасиш... Відкритий реактор, а зверху, над його смертоносним ра­діаційним диханням, на величез­ній висоті, метушилися маленькі постаті. З тріском палала вся пло­щина покрівлі. Навкруги разом із вогнем вирував задушливий отруйний дим, що виїдав очі, ки­плячий бітум пропалював чоботи, в'їдався в шкіру, було неймовірно спекотно.

Ведучий 5. До п'ятої години ранку пожежу було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і вели­чезний стовп диму, пилюки, кіптя­ви відірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію.

Ведучий 6. Тієї трагічної ночі лейтенант та сержанти пожежної охорони здійснювали свою звичайну    роботу.    А ситуація   була,   не­звичайна — поряд «дихав»      смер­тельним подихом реактор. Не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували. Всі 28 чоловік двох ка­раулів затулили її собою. З них шість чоловік загинуло відразу. Так вони жили, працювали й уві­йшли в безсмертя.

Учениця.

Безумство хоробрих—

Вогонь на вогонь:

І полум'я серця,

І вітер долонь.

Де подих і подвиг

В єдине злились,

Як рідна земля

І розбурхана вись.

А душа людська

Пам'ятатиме вас,

А пам'ять людська

Повертатиме вас.

Безумство хоробрих —

Де вічність і мить,

Де згасли для вас

І життя, і блакить.

Учень.

.Безумство хоробрих —

Життя за життя,

Щоб тільки лишилися .

Мати й дитя.

Не всі виживають,

Та житиме світ —

І спів материнства,

І день-первоцвіт.

Безумство хоробрих —

Безумство живих...

Наш поклик священний —

Рівнятись на них.

Де зір наш потьмарить

Скорбота земна,

Де нам, як набат,

Імена... Імена...

 (Лунають дзвони.)

Ведучий 1. На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками довічно викарбувані імена...

(Ведучі зачитують прізвища загиблих. Виходять діти зі свіч­ками після кожного зачитаного прізвища.)

Ведучий 2. Володимир Павло­вич Правик.

Ведучий 3. Віктор Миколайо­вич Кибенок.

Ведучий 4. Микола Іванович Титенок.

Ведучий 5. Микола Васильович Вашук.

Ведучий 6. Василь Іванович Ігнатенко.

Ведучий 1. Володимир Івано­вич Тишура.

Ведучий 2. На жаль, ще можна багато назвати прізвищ людей, які загинули у тому страшному радіа­ційному пеклі. Відважними і геро­ями, як відомо, не народжуються. Ними стають. Вічна пам'ять і сла­ва вам, низький уклін усім покій­ним нині від урятованого вами народу, від усього людства. Прошу всіх піднятися і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

(Метроном відлічує хвилину.)

Ведучий 3. Було врятовано Україну та багато країн від ще страшніших наслідків катастрофи, про які навіть моторошно думати. Радіоактивного забруднення за­знало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова «радіація, зона, лік­відатор, відселення».

Ведучий 4. Багато наших зем­ляків  також  були  ліквідаторами  наслідків на ЧАЕС, залишили там частину своєї душі, свого здоров'я. Шана їм і велика подяка! І сьогодні на нашому заході присутній ліквідатор наслідків тієї страшної аварії…. Він поділиться з нами своїми спогадами.

(Виступ гостя).

Ведучий 1. А зараз для того, щоб ваші враження були більш яскравими і виразними, ми хочемо запропонувати до перегляду фільм, у якому відновлено події цієї страшної катастрофи.

(Перегляд фільму про Чорнобиль).

Ведучий 2. Чорнобиль… Мертва зона…Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово, тихо руйнуються хати. Разом з ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини. Поля і луки, ліси й озера, річки і став­ки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою. Ди­чавіє земля. Чорний круг невідомо на скільки років залишиться неза­гойною виразкою на лоні природи.

Ведучий 2. Чорнобиль... Тепер це слово знає увесь світ. Чорно­биль — це мука і трагедія, це по­двиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль. Багато уроків дав нам Чорнобиль: це і урок людської недбалості та безвідповідальнос­ті, урок милосердя, професійної чесності, урок людського героїзму і відваги. Біда оголила і загостри­ла найкращі та найгірші людські риси.

Ведучий 3. Гудуть екологічні дзвони. Тривогою і болем наповне­ні їх звуки. Болем — за нашу зем­лю, тривогою за майбутнє наших дітей і онуків. Гудуть, стогнуть, б'ють тривожним набатом дзвони, вони кричать нам. І найгіркішими нотами звучать у їх гулі голоси Чорнобиля, катастрофи, яка врази­ла весь світ, змусила здригнутися все людство, пам'ять про яку неза­гойною раною залишиться в душі нашого народу. Вони нагадують: пам'ятайте! Хай не повториться!

Ведучий 4. Офіційна довідка. Травень 1986 року: із зони виве­зено понад 90 тисяч жителів; загу­блено 48 тисяч гектарів земельних угідь, виведено із ладу 14 підпри­ємств; 15 будівельних організацій, втрачено 900 тисяч квадратних метрів житла; 10400 приватних будинків.  На сьогоднішні понад 2 млн. людей проживає в забрудне­ній зоні, з них — 800 тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов'язана з аварією на ЧАЕС та її наслід­ками.

Учень 1.

 Земля батьків, укрита чорним пилом, —

Це чорний біль, це горе нас усіх.

 Скорить хотіло, але не скорило,

     Убить хотіло, та не вбити їх.

Отих людей, що ними пережиті

Усякі біди і страхіття всі.

Ще діти і онуки їхні будуть жити

На цій згорьованій, але своїй землі.

Ведучий 5. Проходять роки піс­ля аварії на Чорнобильській АЕС, але біль не вщухає, тривога не по­лишає людей, пов'язаних скорбот­ним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми втрати­мо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана. І не відшукати нам слова, що вгамує біль.

(Лунає «Місячна соната» Бетховена.)

Учень 1. Радіаційна днина б'є на сполох,

Радіаційні стогнуть небеса.

Двадцятий вік — як доля, а не спомин.

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Людство прагне Всесвіт осяг­нути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне «бути чи не бути»

Страшно над планетою висить.

Учень 2. На землі, у домі все­людському,

Суперечностей і негараздів — тьма.

Будьмо, люди, обережні в ньому,

Іншого житла у нас нема.

Прилетіли птахи навесні,

Натомили у польоті крила.

Знову чути щебет і пісні,

І тривоги стримати несила.

Учень 3. Чи безпечні пущі і ліси,

Чи немає для життя загрози?

Слухаю пташині голоси,

А на очі напливають сльози.

Хай стане мир міцнішим у сто­крат.

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль — попередження, набат,

Його уроків людство не забуде.

(Лине спокійна музика, на тлі якої говорять ведучі.)

Ведучий 6. Земле наша, матінко-годувальнице, прости нам, твоїм нерозумним дітям, які запо­діяли тобі таке чорне лихо. Хтось могутній і недалекоглядний вклав грізну й підступну силу в слабкі й недолугі руки. А ті — не витрима­ли, не справилися. 1 хмари та вітри рознесли отруту на поля, на ліси, на води.

Ведучий 1. Страшну спокуту понесуть за нас наші діти, онуки, правнуки... Але всі ми повинні прагнути до того, щоб злу не зали­шалося на землі місця. Тільки до­бро треба робити на землі!

Учень 4.

Жадання людства — зупинити

Безодні атомної смерч.

Ми ж сівачі,

Ми — сонця діти —

Спроможні зупинити смерть.

Спинити вибухи, ракети,

Роззброїти віки і дні,

Щоб сонце мирної планети

У кожнім сходило вікні.

Щоб трави, колоски і віття

Вогнем не перетліли в прах.

Щоб грізне ядерне .жахіття

Не спалахнуло на світах.

Щоб наша дума і дорога

Єднали глибину і вись,

Луна чорнобильська пересто­рога:

— Людство, зупинись!

(Звучить «Реквієм».)

Ведучий 2. Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи своїм здоров'ям і жит­тям, брав участь у ліквідації на­слідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує від­роджувати до нового життя обпа­лену радіацією землю. Священна пам'ять про всенародний подвиг ніколи не зітреться з історії люд­ської, не згасне у віках.

Учень 1.

 Пречиста Діво! Матір Пресвятая!

Спаси і сохрани велику землю!

Святую вільну Україну!

Її народ, синів її й дочок!

Дай щастя їм, дай волі, дай сво­боди!

Благослови на труд, на злагоду, на мир! 

(Звучить пісня «Молитва» О. Білозір).